У Києві, на хабі Нижньодуванської громади, відбувся особливий захід до 35-ї річниці Незалежності України — день, який об’єднав людей різних поколінь і громад навколо любові до України, пам’яті про рідний край та віри у спільне майбутнє.
Нижньодуванщина була разом, попри відстань. До святкування онлайн долучилися працівники хабу в Харкові, Нижньодуванської селищної військової адміністрації, відділу ОКМС та Нижньодуванського ліцею. Київ і Харків цього дня стали одним простором єдності.
Серед почесних гостей — начальник Красноріченської селищної військової адміністрації Михайло Хуторянський, голова Студениківської сільської територіальної громади Марія Лях, учасники клубу ВПО, працівники бібліотеки імені Юрія Смолича та друзі громади.
Зі щирими побажаннями перемоги, миру й відновлення до присутніх звернувся начальник Нижньодуванської селищної військової адміністрації Сергій Корощенко.
Особливим моментом стала презентація понад 100-річної вишитої сорочки — родинної реліквії Нижньодуванщини. Її вишила Тетяна Трубійова, уродженка краю, а зберегла та вивезла з окупованої території її онука — заслужений працівник культури України Ольга Дерев’янко.
Це не просто сорочка. Це пам’ять про родину, рідну землю, майстерність і традиції наших предків.
Своє продовження ця історія отримала у роботі майстрині, учасниці клубу ВПО Тетяни Падалки. До Дня Незалежності вона власноруч створила слобожанську вишиванку, поєднавши традиційні мотиви з сучасним життям українців, які сьогодні змушені бути далеко від рідного дому.
Ще один скарб громади — Преображенський хліб, родинний рецепт якого представила керівниця гуманітарного хабу Нижньодуванської громади у Києві Олена Цікало. Бо культурна спадщина — це не лише речі. Це також смаки, рецепти, пісні, спогади й історії, які передаються від покоління до покоління.
За збереження та популяризацію культурної спадщини Нижньодуванщини Сергій Корощенко вручив листи подяки Ользі Дерев’янко, Тетяні Падалці та Олені Цікало. Окремо відзначили директорку бібліотеки імені Юрія Смолича за підтримку ВПО та створення відкритого культурного простору.
А завершенням свята став концерт від Студениківської громади. Українська пісня звучала так, як звучить сама Україна — щиро, проникливо, з болем за втраченим і вірою в те, що найважливіше ще попереду.
Цей день вкотре довів: громада — це не лише територія. Це люди, пам’ять і спільні цінності.
Ми можемо бути у Києві чи Харкові, у різних містах і громадах, але нас єднають Нижньодуванська земля, наша історія, культура та Україна.
Поки ми зберігаємо вишиванки наших бабусь, родинні рецепти, пісні та традиції — живе пам’ять. Живе громада. Живе Луганщина. Живе Україна.
Разом вистоїмо. Разом переможемо. Разом відбудуємо.
