4 вересня 1985 року в радянському таборі особливого режиму на Уралі обірвалося життя Василя Стуса — українського поета, дисидента, правозахисника, людини, яка не зрадила себе і свою Україну.
Йому було 47 років.
Радянська система намагалася зламати Стуса — ув’язненнями, заборонами, приниженнями, фізичними та моральними випробуваннями. Вона прагнула змусити його мовчати.
Але Стус не скорився.
Він обрав свободу навіть там, де свободи не було. Обрав правду, коли за правду карали. Обрав Україну, коли за любов до неї можна було заплатити власним життям.
Його життя стало символом незламності українського духу, а його слово — зброєю, яку не змогли знищити ані тюремні мури, ані радянська цензура, ані роки переслідувань.
Минув 41 рік від дня його смерті. Та Василь Стус продовжує жити у своїх віршах, у нашій пам’яті, у боротьбі українців за свободу та незалежність.
Сьогодні, коли Україна знову виборює право бути вільною, слова Стуса звучать особливо сильно.
Він віддав життя за Україну, яку хотів бачити вільною.
Наш обов’язок — пам’ятати його і берегти те, за що він стояв.
Свобода не дається без боротьби.
Правда має свою ціну.
А Україна має пам’ять.
Пам’ятаємо Василя Стуса.
Шануємо його незламність.
Продовжуємо боротьбу за вільну Україну!