16 серпня 2025 року у Києві, далеко від рідних вулиць і знайомих краєвидів, Білокуракинська громада урочисто відзначила 10-річчя з дня створення. 13 серпня 2015 року низку населених пунктів району було об’єднано в єдину громаду. Сьогодні ж її мешканці, віддані Україні, вже понад три роки живуть в евакуації, адже територія громади залишається тимчасово окупованою. Та серце Білокуракинщини б’ється — у кожному, хто вірить, пам’ятає і не здається.
У Київському Центрі культури відбулися урочистості під символічною назвою «Обрана серцем. Загартована часом…». Атмосфера єдності, вдячності та національної гідності об’єднала жителів громади, військовослужбовців, родини загиблих Героїв, представників Луганської обласної державної адміністрації, начальників міських, селищних та сільських адміністрацій, діячів культури та гостей заходу.
Подія розпочалася глибоко емоційним прологом: звучала пісня «Україно» у виконанні артистів Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Ведучі наголосили, що ця дата — не лише формальність, а символ сили, витримки та згуртованості громади.
Особливий акцент зробили на вшануванні пам’яті загиблих захисників. На екрані з’явилися обличчя Героїв, які ніколи не повернуться, але залишаються з нами у вічній шані. Присутні вшанували їх хвилиною мовчання.
Сердечними оплесками громада зустріла військовослужбовців Білокуракинщини. За мужність, відвагу та вірність присязі вони отримали пам’ятні годинники, прапори та шеврони з гербом громади. Також були відзначені працівники, які забезпечують діяльність громади і підтримують внутрішньо переміщених осіб.
З вітальними словами до громади звернулися представники влади.
Катерина Безгинська, заступниця голови Луганської обласної державної адміністрації, наголосила:
«Білокуракинська громада — це не просто територія. Це — живі люди, сильні духом. Ви зберегли себе — у серцях, у вчинках, у вірі. І ви обов’язково повернетеся додому. Разом — ми вистоїмо. Разом — відбудуємо!»
Начальник Білокуракинської селищної військової адміністрації Віталій Антоненко емоційно підкреслив:
«Сьогодні — день, що болить. Бо ми не вдома. Але громада — жива. У наших серцях, у наших справах, у взаємній підтримці. Ми не зрадили себе. Не зрадили рідну землю. Ми обов’язково повернемося. І знову скажемо: ми вдома!»
Завершив урочистості виступ Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру.
Цей день став для білокуракинців символом пам’яті, єдності та віри. Громада, обрана серцем і загартована часом, продовжує жити — попри вимушене переселення, у вірі в Перемогу та у мріях про повернення додому.